Взагалі у конфліктах та міжусобицях, немає нічого доброго, але нажаль лише через такі методи у нашому світі можливо досягти великих змін.
Кожен конфлікт унікальний, різниться ситуація на полі бою, різні учасники. Але є певні елементи, які лишаються незмінними та притаманні всім без винятку конфліктам У цьому плані в ситуації на сході України немає нічого особливого.
По-перше, коли люди перетинають лінію розмежування і спілкуються між собою — це добре. Якщо люди прагнуть розмовляти одне з одним, влада не може сказати «ні, ми з ними не розмовлятимемо». Влада не має перешкоджати, вона має стимулювати діалог та очолити його, особливо, якщо такі ініціативи є знизу.
По-друге, звісно, у кожному діалозі є чотири критичні етапи. Перший — визнання. Допоки ви не визнаєте, що є опонент, просунутись не вийде. Це може не подобатись, це може дратувати. Але ігнорування не допоможе.Добре бути правим. Але іноді цього замало. Якщо ми вчепимося у власну позицію і казатимемо «ми праві, ми праві», то особливо нікуди не просунемося. Завжди потрібно мати стійкі, та правдиві аргументи, натомість, того щоб вхоплюватись в одну позицію, не маючи доказів за спиною.Я хотів би, щоб так трапилося в цій ситуації, але цього не станеться. Люди мають різний бекграунд, виховання, різні політичні погляди, релігію. Є безліч критеріїв, за якими можна було б розділити людей. Але в певний момент вони опиняються в різних точках. І у 95% випадках їхні точки зору співпадають,а 5% розбіжностей в історичних чи культурних аспектах створюють проблему. Ці 5% ніколи не сприймають. Їх бояться, тому починають протистояти.
«Давай поговоримо і забудемо все, що сталося» – це було б не правильно. Водночас можливо вести діалог з громадою, вилучаючи людей, які скоїли воєнні злочини, ініціювати проти них кримінальні справи. Я не думаю, що приховування злочинців вигідне якійсь країні світу. Іноді таке трапляється — починають говорити, що це національний герой, як в Україна.
Але людина, що вбила дитину, не може бути національним героєм. Та і героєм узагалі. Я не думаю, що якійсь нації може бути вигідно прикривати таких людей та стверджувати, що вони хороші. Вони злочинці і мають бути притягнуті до відповідальності. Є ситуація до і після конфлікту. До — можна налагодити діалог, після — його слід поновлювати. Коли ви хочете його відновити, то прагнете, щоби все було у ваших інтересах. Тому краще самим проявити ініціативу, а не чекати її, від когось. Але це не скасовує необхідності налагодження діалогу в суспільстві. Адже не всі без виключення по обидва боки скоюють військові злочини. Більшість, незалежно від того, живуть вони на сході чи заході України — жертви. Вони жертви конфлікту.
Потрібен лише час. Життя триває. Конфлікт триває вже роками, але життя продовжується. Відбуваються вибори, є медіа, які переймаються переглядами. Вони використовують конфлікт у другорядних цілях.
Вирішення конфлікту має бути головним пріоритетом України. Адже він зачіпає не тільки політику двох окремих держав. Звісно, є люди, що використовують конфлікт у професійних чи політичних цілям. Тому вирішити конфлікт стає ще важче.Буває, що політики вважають, що якщо можуть дуже швиденько забути, про що говорили в передвиборчій програмі чи різко змінити тему, то й інші забудуть. Але є ті, кто одразу це помічають. Життя одне. В умовах воєнного конфлікту 30 років, слухаючи звуки вибухів, ніхто не хоче жити на Донбасі. Люди звикають до всього, але продовжують жити у стресі та стражданнях.
Усі хочуть подорожувати до інших країн та мати гідну зарплату. Люди прагнуть кращого життя незалежно від того, що написано у їхньому паспорті. Це слід брати до уваги.
Усі це повинні розуміти та намагатись змінити не через обстріли, та лягання під пулі, а намагатись порозумітись і знайти інші шляхи , для змін на краще.
Джерело матеріалу: https://hromadske.ua/posts/serbskii-konfliktoloh-pro-viinu-na-donbasi